Як ми козу водили

Це було 13 січня 2013 року. Шість учнів йшли засніженими дорогами села Кардашинки, і я була разом з ними. Ми йшли, поздоровляли людей зі святом, бажали їм щастя, нас радо зустрічали.

Деякі люди, не вислухавши нас, починали дякувати, бо гадали, що ми уже закінчили розповідати.

У нашій історії був момент, коли в козу стріляють і вона падає, а всі гукають лікаря, щоб вилікувати її. Лікар «рятує» нашу кізоньку, тільки діставши великого шприца. Найбільше мені запам’яталися обличчя людей, коли «вбивають» нашу кізоньку і вона падає на землю, мов мертва. Більшість людей говорили: «Ой! Що ж тепер? Вбили бідну кізоньку! Як же це?!.». Але в кінці сценки вони розуміли, що все закінчилось добре, і весело сміялися. Ми в наступному році також будемо продовжувати цю традицію, приносити людям радість та дарувати їм новорічний настрій.

Бондаренко Світлана, учениця 9 класу