Свято всіх поколінь

Обурювалися напередодні знаменної події деякі кардашинці: для чого це, мовляв, об’єднувати два свята в один день — 100-ліття місцевої школи та День села, тоді як можна б погуляти і два дні? З одного боку, їх можна зрозуміти: городи прибрані, за теплиці братися ще рано, то чому б і не погуляти? З іншого ж, школа і село здавна є одним цілим, яке розділити неможливо. Та й немає в цьому потреби. Недарма ж більшість випускників після навчання у вишах повертаються додому і навчають своїх земляків уму-розуму.

Прикрасилася старенька будівля Кардашин-ської ЗОШ І-ІІ ступенів. З причілка під легким вітерцем погойдувалися повітряні кульки, рясніли кольорами осінні квіти, стояли гучномовці. А перед ґанком на численних стільцях занеобхідні в щоденній роботі навчального закладу. Наприклад, районна влада подарувала школі комп’ютер з принтером, Людмила Володимирівна від імені народного обранця вручила директору школи документ на придбання будівельних матеріалів на суму 4 тис. фн. А ще на двох столах біля промовців височіли стоси подарунків, чекаючи своєї черги на вручення.

У свою чергу, школа віддаровувалася піснями, танцями, жартами, добрими словами. Дехто може зробити закид, мовляв, і танцювати на піску було важко, і виконання бажало бути кращим, і апаратура надто часто підводила. Нехай! Але все компенсувалося щирістю виконання, безпосередністю і справжньою любов’ю до школи. Це підтверджувалося і колишніми віддали школі, і селу майже нічого не залишилося. Крім поваги, відданості та слів: «Ми — кардашинці!», що промовлялися з гордістю. Обидва свята міцно з’єдналися ще й тому, що на першому відділенні урочистостей одним із центральних персонажів був колишній випускник цієї школи Олексій Чухрай, а на другому -великокардашинський сільський голова О.І. Чухрай. Він і відкрив День села, якому виповнилося…

І в цьому кардашинці всіх обхитрували. Справа в тому, що за одними джерелами, село Кардашин-ка засноване 1785 року селянами, які втікали від свої поміщиків. У той же час інші джерела повідомляють: на місці нинішньої Кар-дашинки, на березі тихої Чайки стояла запорізька козацька церква, збудована близько 1576 року. Але ж будь-яка церква (а тим більше, козацька!) без поселення -нісенітниця! Це вже значно пізніше, втікаючи від пісків, які засипали земельні ділянки, люди переселялися вище і утворилися Мала та Велика Кардашинки. Чи не дає це підстави відлічувати вік Кардашинки саме з цього часу? 

Якщо так, то село вже давно розміняло п’яту сотню літ! Дивно, чому кардашинці так недбало ставляться до свого коріння — не цікавляться чи руки не доходять? А варто було б задуматися хоча б над тим, що День села відзначався на ще одне православне свято — Покров Пресвятої Богородиці, одне з найбільших свят запорізьких козаків, січі яких стояли в цій місцевості тривалий час.

На відзначення ювілею директор школи І.В. Малашков масово людей не запрошував — навряд чи її колишні вчителі та випускники забули про цю дату. А коли б і запрошував, довелося б, як на весілля, ходити з хати в хату: легше приїжджих перерахувати, ніж корінних жителів, які свого часу тут навчалися.

Наразі не варто підкреслювати, що на ювілей рідної школи прибули всі 77 учнів. Шкода, що ніхто не підрахував, скільки було на святі колишніх випускників (до речі, багато їх вважаються найактивнішими спонсорами рідної школи). А ще на урочистості прибули поважні гості: голова рай-держадміністрації 0.0. Морев, голова районної ради Г.В. Попов, помічник народного депутата України О.В. Журавка Л.В. Баутіна, керівники підприємств-спонсорів. Як і годиться, на чому неодноразово наголошували гості у своїх вітальних промовах, на день народження з порожніми руками не ходять, тому всі дарували речі, випускниками школи, яким навіть минулі роки та десятиліття не змогли застити спогади про школу, про своїх учителів. Повірте, хвилююче дивитися, як забілена сивиною випускниця стрімголов мчить до своєї улюбленої старенької вчительки з квітами та вітаннями!

Тепло вітав своїх односельців сільський голова. Здається, він не обійшов увагою жодного земляка, який чимось відзначився. Вітали старожилів, немовлят, які народилися цього року — а їх аж чотирнадцять! Не забули й тих, хто прожив у шлюбі чверть та піввіку. З цього приводу ведучі оголосили: — Усі ці роки ви порівну ділили радощі та невдачі. Не раз пили з однієї чаші то щастя солодке та п’янке вино, то гіркий напій невдач та розчарувань. Тож привітайте один одного з ювілеєм спільного життя та випийте на щастя келих вина. І розділіть його так, як ділите все у своєму спільному житті!

І запросили «молодят» на чарівний вальс. А далі поіменно назвали всіх місцевих жителів, які народилися разом із селом в один день, і всіх благодійників, дякуючи за вчасну і щедру допомогу.

На цьому святковий концерт завершився, але не скінчилося вшанування села. Ну, не люблять кар-дашинці обмежувати себе в чомусь: як працювати — то до нестями; як гуляти — то до упаду! їх можна зрозуміти!

Анатолій ГРАБКО
Фото автора